Сертифікатна приватизація роздала папірці населенню, а контроль дістався тим, хто вже сидів усередині. Це не був злочин конкретної людини — це була конструкція: у країні не було ні капіталу, ні кредиту, ні фондового ринку, ні працюючої процедури банкрутства. Купити завод за гроші не міг ніхто, бо грошей не було ні в кого. Тому завод діставався не тому, хто краще ним керуватиме, а тому, хто ближче стояв.
Далі все випливає механічно. Якщо гроші заробляються біля держави — власник інвестує в політику, а не в технологію. Якщо неефективність не вбиває — немає причини її прибирати. Якщо суд не захищає контракт — угоду захищає партнер із силовим ресурсом.
Чому це про сьогодні, а не про історію
Найгіршим наслідком 1990-х було не падіння ВВП на 60 відсотків. Найгірше — що на дні цього падіння сформувався тип бізнесу, для якого держава є джерелом доходу, а не рамкою правил. Ми потім тридцять років жили з людьми, яких зробили 1990-ті.
Тому будь-яка розмова про реформи, що починається з 2014 або 2022 року, пропускає причину.