Найзручніша помилка в розмові про українську економіку — вважати, що олігархічні групи заробляли на заводах. Заводи були потрібні, але не як джерело прибутку, а як застава, статус і аргумент у розмові з владою.
Джерело прибутку весь час було в іншому місці: у регуляторному рішенні. Дешевий газ, потім тарифна формула, потім зелений тариф, потім рішення НКРЕКП. Змінювався предмет торгу, не змінювалась природа доходу.
Чому це важливо для діагнозу
Якщо прибуток робиться на рішенні, то конкуренція йде не за ефективність, а за доступ до того, хто рішення ухвалює. Звідси все інше: недоінвестування в модернізацію, опір прозорим аукціонам, чутливість до персонального складу регулятора.
Це також пояснює, чому зовнішні шоки — 2008, 2014 — не перебудували модель. Шок міняв географію й ринки збуту, але не міняв того, звідки береться маржа.
Диверсифікувалися ринки, а не модель.
Чого ця позиція не стверджує
Що всі великі підприємства — рента. Що люди в цих групах не вміють керувати активами. Твердження вужче: системний прибуток у моделі формувався регуляторно, і поки це так, ефективність залишається побічним продуктом, а не метою.